Фатіна зобразила приємну усмішку.

— Он як? Цікаво…

Мурат кинув на неї похмурий погляд, але нічого не сказав, що зовсім не знітило Фатіну.

Вона простягнула суперниці долоню, всміхаючись.

— Дуже приємно познайомитися.

Блакитні очі поглянули збентежено.

— Взаємно.

— Ви надовго до Аммана? — запиталася Фатіна світським тоном, безпомилково здогадуючись, що Елла Роєва завітала до Аммана не за власною волею, а завдяки Хасану. Певне, що полонянка, котрих чимало в нього, але ця полонянка є непростою, бо відчувалася в ній якась зверхність і гордовитість, притаманні багатим людям. Цікаво, а де відкопав Хасан це блакитнооке диво? Невже вона шукала роботи? Мало в те віри…

Елла перенизала плечима.

— Я ще не вирішила.

Фатіна продовжувала усміхатися медяно.

— Я б могла познайомити вас із містом, показати його…

Мурат кинув на неї черговий похмурий погляд.

— Фатіно, це буде зайвим, — твердо, хоча й неголосно промовив, і Фатіна легко відступила.

— Добре-добре, я хотіла лиш проявити гостинність, бо як там не кажи, а Хасан усе ж таки наш родич.

— Звісно.

За хвилину до них підійшов Хасан, кинувши запитливий і не надто зрозумілий погляд на Еллу, а потім завів розмову з Шамілем, позиркуючи на небожа, але той відмовчувався. Фатіна теж мовчала. Трішки заспокоївшись, вона знову почала відчувати злість, потай спостерігаючи за чоловіком. Він стояв поряд неї, але ж яким далеким від неї був у цю мить… Фатіна все бачила й помічала — ті його погляди на білявку, котра, щоправда, поводилася досить дивно й холодко позиркувала на Мурата — й це після того, як пристрасно цілувала його в садку. Однак він… Він не відривав погляду від цієї дівки й не надто приховував те своє споглядання. Він дивився так… Фатіна вкотре подумала, що й життя б не пожалкувала за такий його погляд, але… Сувора правда її життя полягалася в тім, що Мурат її не кохав.

Ніколи не кохав.

Фатіна знову опустила очі, аби ніхто не помітив виразу їхнього, але таки продовжувала позиркувати на Мурата. Його погляд, котрим пестив він біляву дівку, мов давнє чорне закляття, воскрешав у Фатіні ту колишню Мусаві, закликав до життя все те темне, що чаїлося в неї в серці, у самих його глибинах…

В якусь мить — Фатіна навіть не зрозуміла, чому й яким чином, — але холод в блакитних очах іноземки розтанув, вони поглянули на Мурата з несподіваною ніжністю, й Фатіні вартувало нелюдських сил стримати себе, коли вона побачила щасливе сяяння його глибоких, чорних очей.

Біль пронизав Фатіну наскрізь.

Мурат таки закохався в іншу!

Віщування старої Малали виповнилися!

Фатіна застигла нерухомо поряд чоловіка, вп’явшись поглядом, уже повним нестримної ненависті, в лице суперниці, й в очах її темних промайнула смерть. Саме зараз, саме в цю мить Фатіна зрозуміла, що не матиме спокою у своїм житті, допоки оці блакитні очі будуть дивитися на цей світ, полишаючи Мурата розуму. Ні, вони, ці очі, мають заплющитися, заплющитися назавжди, аби ніхто, ніхто у цілім світі не міг забрати у неї — Фатіни аль-Садіб — коханого чоловіка.

Вона вб’є цю суперницю.

Вб’є безжально, рятуючи власне щастя.

6.

Елла мовчала всю дорогу, й тільки коли Хасан увійшов слідкома за нею до власного будинку, вона обернулася до нього з холодним виразом лиця. Перед очима її більш не встелявся туман, до свідомості повернулася ясність, котрої вона не відчувала вже декілька днів. З хвилину вона мовчки дивилася на людину, котра мала тепер над нею повну й беззаперечну владу, потім запиталася про те, що пекло найбільш:

— Та жінка, Фатіна, хто вона?

Хасан покривився.

— Дружина Мурата.

— У нього є дружина?

Аль-Садіб реготнув.

— У нього їх дві.

Елла відразу здригнулася від неприємного відчуття, що пронизало її після цих слів, — Мурат одружений з двома жінками!

— Й ви пропонуєте мене двічі одруженому?

Хасан поглянув гостро.

— Коран дозволяє чотирьох дружин правовірному мусульманину.

Елла поморщилася.

— Варварська країна, — пробурмотіла вона, кинувши неприязний погляд на аль-Садіба, що всівся на один з диванчиків. — Знали би ви, як ненавиджу я цю вашу кляту пустельну країну…

— А чим ваша краща? Ви ж там майже всі невіри, безбожники, на відміну від йорданців.

— Ви теж віруєте?

— Звісно.

— Дивна ж у вас віра, якою ви так пишаєтеся… Дозволяє вбивати, полонити людей, завдавати страждань…

Хасан кинув на неї холодний погляд.

— А то вже нас Аллах за все посудить, але ніяк не ви — моя чарівна гостя. Мені не надто подобається ваша поведінка зараз, після прийому… Ви, певне, перевтомилися, треба відпочинути…

Елла повагалася, тоді впевнено заявила:

— Я відмовляюся виконувати ваш наказ!

Аль-Садіб випрямився, його холодні очі загрозливо зіщулилися.

— Що ти сказала?

Вперто кинула у відповідь:

— Тільки те, що я відмовляюся виконувати ваш наказ. Знайдіть для зваблення свого небожа когось іншого…

Хасан пронизав її таким поглядом, що Елла не змогла договорити, змовкла, спостерігаючи, як він повільно піднімається з дивана й наближається до неї — високий, жорстокий та безжальний, з очима вбивці. Вона намагалася приховати свій страх, не видавати його, але все ж налякано сіпнулася, коли його міцні пальці ухопили її за руки з такою силою, що від болю на очах виступилися жагучі й принизливі сльози.

— Не злуй мене, Елло, інакше я й справді можу скористатися твоєю порадою. Але тобі це мало допоможе. Якщо з твоєї ласки я не отримаю від Мурата того, що мені так потрібно, то я власними руками задавлю тебе, наказавши закопати посеред пісків пустелі, й твій батько марно тебе шукатиме…

Страх у свідомості Елли змішався з подивом.

— Звідки ви знаєте про мого батька?

Аль-Садіб нахилив до неї своє розлючене лице.

— Я все про тебе знаю, — просичав він, й Елла в темних, холодних його очицях побачила власну смерть. За мить він опустив її руки й ударив по лицю, мов неспроможний стриматися від того поличника, мов руки йому пекло дати його ще з того часу, як вона відштовхнула його в автівці, сказавши байдуже й спокійно, що він їй не подобається, й тим, навіть сама того не відаючи, боляче вразила його чоловіче самолюбство. Елла захиталася, але на ногах встоялася, з легкою зневірою торкнувшись пальцями розбитої губи, а потім поглянувши на власну кров.

Хасан зіщулився.

— Не змушуй мене більш втрачати владу над собою, — вже спокійніше промовив він.

Елла тільки ненависно позиркнула у відповідь і мовчки послідувала за Махмудом, темні очі котрого тривожливо вилискували при кожному погляді на її застигле, наче маска, лице.

У своїх покоях вона перш за все скинула з натомлених ніг босоніжки й звичним уже за ці дні порухом потягнулася до столика біля ліжка, на котрому на неї вже чекала звична склянка з соком. Пальці її тільки торкнулися прохолодної поверхні скла, як на зап’ясток лягла смаглява, зморшкувата рука.

— Не треба, пані.

Елла здивовано звела погляд, зовсім поряд себе побачивши темні, тривожливі очі старого йорданця, сповнені суму й жалю.

— Махмуде, що…

Він вказав на склянку з соком.

— Не пийте цієї гидоти, пані.

— Махмуде, це ж сік…

Махмуд похитав головою.

— Ні, це не просто сік. Латіка вже декілька днів поїть вас наркотиками.

Елла здригнулася, згадавши запитання Мурата аль-Садіба про те, чи не є вона наркозалежною… Тоді образилася, а зараз широко розплющеними очима вдивлялася в зморшкувате, суворе лице Махмуда, мов чекаючи того, що він відмовиться від своїх слів. А ще вона боялася, глибоко боялася усього цього — навіть цієї країни, й не хотіла вірити словам прислужника.

— Махмуде, ти, певне, помиляєшся…

Чоловік зітхнув.

— Ні, пані.

— Але…

— Ви не знаєте мого господаря, пані, хоча мали б уже трішки роздивитися його звірячу машкару… Те, що підмішує вам у сік Латіка, виготовлено в одній з його лабораторій… Не питайтеся мене, що воно таке, я все одно не розуміюся на тих гидотах. Але ця річ знищила мою невістку… Після вбивства Таліби вона кричала, не заспокоюючись, декілька діб поспіль, і тоді Мухамед, мій син, приніс їй від господаря ліки. Ліки від самого шайтана. Сайра й справді заспокоїлася, зробилася ото такою, якою були ви ці кілька днів… Але те пійло дуже швидко викликає до себе сильну та задорогу для життя звичайних людей залежність. Сайра за п’ять днів настільки до нього звиклася, що, не отримавши чергової дози, почала втрачати розум. Воно коштує великих грошей, Мухамед більш не приносив його… й Сайра наша просто покінчила життя самогубством, збожеволівши від потреби знову скуштувати тої отрути.